24 лютого 2022 року світ кожного українця розколовся на «до» і «після».

‍

Це був день, коли час завмер, а звичне життя розбилося об реальність війни. Вибухи замінили ранкові новини, страх і невідомість охопили країну. Водночас проявилася інша сторона українців — згуртованість, рішучість і здатність діяти в найтемніші часи.

«Мама, війна почалася», — почувши ці слова від сина, Ірина Пашкевич, експертка ZDOROVI та сертифікована аудиторка із 20-річним досвідом, відчула розпач, що змішувався зі зібраністю та відповідальністю за життя близьких. Так почався ранок мільйонів українців. Кожен ухвалював непрості рішення: залишитися чи виїхати, як убезпечити родину, як допомогти іншим.

Того дня всі згадали своїх рідних, друзів, колег. Для команди ZDOROVI кожен співробітник — це не просто колега, а частина великої родини. Телефони розривалися від повідомлень: «Як ви? Де ви? Що плануєте?» Усі хвилювалися одне за одного. Але разом із цим з’явилося ще одне важливе питання: що далі? Як працювати в нових реаліях? Як змінити роботу фонду, щоб бути максимально корисними?

Рішення було прийнято швидко. «Це стало можливим завдяки рішучості нашої Наталії (Наталія Тулінова, засновниця та CEO ZDOROVI). Вона надихнула нас і дала впевненість у діях, як паростки, що тягнуться до світла», — згадують члени команди. Від початкового хаосу ZDOROVI перейшли до чітких, скоординованих рішень. «Це було спасіння, бо коли не знаєш, що робити, а перед тобою є конкретні завдання — це рятує», — ділиться Ірина Пашкевич.

Так почалася нова сторінка роботи ZDOROVI — сторінка, де кожен день означав боротьбу за життя та здоров’я українців.

‍

Швидка реорганізація та перші дії

До 24 лютого 2022 року ZDOROVI зосереджувалися на освітніх програмах для медиків, сервісній комунікації, покращенні роботи медичних закладів, а також проводили численні моніторинги, опитування та дослідження. Діяльність охоплювала як комунальні, так і державні заклади охорони здоров’я, зокрема в межах проєктів, реалізованих за підтримки USAID, GIZ, UNICEF.

Проте в нових реаліях стало очевидним: гуманітарна допомога має бути в пріоритеті. Лікарні та пацієнти залишилися без резервних запасів ліків, а кількість постраждалих стрімко зросла. В умовах масового надходження пацієнтів робота ZDOROVI стала життєво необхідною.

«У перший же день, близько дев'ятої ранку, я написала пост у фейсбуці й запитала, хто з закладів працює на прийом пацієнтів екстрено і планово. Уже надходила інформація про поранених через вибухи та обстріли в різних містах — на Сумщині, Чернігівщині, у Харкові. Було зрозуміло, що деякі лікарні не відкриються. Пост отримав близько 460 коментарів. Медики повідомляли про ситуацію: «Ми працюємо, але лише приймальне відділення», «Ми відкрилися повністю», «Ми не відкрилися, бо багато людей поїхали, а ми переходимо на допомогу в іншу установу». Разом із тим з’явилися запити на допомогу: не вистачало шовних матеріалів, хірургічних інструментів, перев’язувального матеріалу, знеболювальних, антибіотиків, розчинів для анестезії. Усвідомивши масштаб проблеми, я не могла це просто читати й не діяти. У першу ж ніч написала один лист і розіслала його міжнародним організаціям, контакти яких мала. Це було близько 8–9 організацій за кордоном. З цього все почалося», — згадує Наталія Тулінова.

Команда діяла блискавично. Валерія Середа, менеджерка з партнерств, яка перебувала з родиною у Переяславі, отримала перше завдання — оформити офіційний запит від лікарні. «Я пам’ятаю, як писала Наталії: “Зараз ми плетемо сітки, але щойно повернуся додому — одразу оформлю документи”. Ми створили внутрішню групу, почали розподіляти обов'язки, кожен відповідав за свою ділянку роботи».

Олена Кухарець, виконавча директорка ZDOROVI, яка евакуювала родину (троє дітей, найменшій із яких було шість місяців, а також рідних чоловіка), на третій день війни підключилася до процесу та взяла на себе логістику. «Потрібно було терміново вивчати законодавство, шукати склади, організовувати декларування гуманітарної допомоги на кордоні. У нас не було складів і розуміння, як організувати доставку, але перший вантаж уже їхав з Німеччини і за кілька днів мав бути у нас. Наталія дала контакти складу у Львові, і ми домовилися про тимчасове зберігання. Ми знайшли спосіб доставити вантаж у Суми, та вже на цьому етапі було зрозуміло, що в умовах перебоїв із пальним нам варто діяти стратегічно: нам потрібен монополіст, який подбає про наявність пального — “Нова пошта”. Я написала співзасновниці компанії Лілії Поперешнюк у Facebook і розповіла про ситуацію. Вона зв’язала мене з керівниками гуманітарної пошти. Так у нас з’явилося близько 50 контактів різних підрозділів “Нової пошти”. Паралельно з цим Наталія, яка відповідала за залучення ресурсів і коштів, домовилася з українською IT-компанією LeanyLabs (юридично зареєстрованою у Великій Британії), і вона профінансувала оплату доставки перших трьох місяців на суму 535 тис. грн. Це було критично важливо, поки ми не зареєстрували офіційно благодійний фонд і не стали учасником програми “Гуманітарна пошта”, яка частково покривала нам витрати на гуманітарну логістику».

Наталія Тулінова активно комунікувала з міжнародними партнерами, а паралельно — з міністерством, керівниками військових адміністрацій, департаментами охорони здоровʼя. Взаємодія з усіма ключовими стейкхолдерами, прийняття непростих рішень щодо пріоритетів та управління ролями в команді були за нею. «Я фактично 16 годин на добу перебувала на зустрічах, розповідаючи про потреби лікарень», — зазначає вона. Завдяки підтримці донорів команда змогла вибудувати системний підхід до збору та доставки допомоги. Потрібні були аргументи, актуальна, прозора й оперативна верифікація потреб і час, щоб заслужити довіру міжнародних фондів.

28 лютого була створена група «ZDOROVI HELP» для координації дій. 1 березня розпочалися перші розмови про «зелений коридор» для гуманітарних вантажів через митницю. А перший вантаж ZDOROVI прибув 3 березня — це була допомога від військового журналіста Томаса з Німеччини. «Ми не спілкувалися однією мовою, просто переписувалися в WhatsApp, і він довірив нам 16 палет медичних матеріалів», – згадує засновниця ZDOROVI.

Також, із перших днів повномасштабної війни нас підтримали Razom, Nova Ukraine, BWB та AMEX – саме вони першими передали 5 фур гуманітарної допомоги для українських лікарень.

Тим часом у Бучі залишався Віталій Пригорницький, директор з організаційного розвитку. Він опинився в окупації й не виходив на зв’язок. «Ми 16 днів жили у підвалі. Ми рахували дні не за датами, а за подіями: на 4-й день — великий обстріл, на 8-й і 9-й — ще гірше», — згадує Віталій. Це були пекельні дні для його колег, які не знали, що з ним. «Ми переживали і вже не могли зупинитися робити те, що робили, бо страх паралізує», — каже Ірина.

Тетяна Кузьменко, експертка ZDOROVI, аудиторка з 20-річним стажем, додає: «Був страх і невизначеність, але ми почали збирати запити, комунікувати з лікарнями, геріатричними центрами, дитячими будинками. На той момент моїм головним завданням було знайти ті заклади, яким потрібна допомога, і все це впорядкувати».

Усі працювали на межі можливостей. Лікарні писали запити просто на аркушах від руки, фотографували їх та надсилали в чат. Валерія Середа згадує: «Ми переводили всі запити в структуру, розробили бланки, щоб було офіційно, щоб донорам можна було показати чітку звітність». Робота йшла цілодобово: запити приходили вночі, зранку, безперервно.

«Нам довелося вчитися на ходу. Ми не знали, як вибудовувати ланцюги гуманітарних поставок, як здійснювати розмитнення, але ми це зробили», – каже Олена Кухарець.

Загалом до закладу було передано 20 ВАК-апаратів, 3000 комплектів спеціальних пов’язок та 500 дренажних контейнерів для терапії. Бюджет закупівлі склав понад 4 млн грн. Це дозволить у п’ять разів збільшити кількість пацієнтів, які зможуть своєчасно отримати ефективне лікування складних ран. Використання таких технологій є невід’ємною частиною сучасної медицини, і завдяки зусиллям ZDOROVI та USAID Рівненська обласна лікарня тепер може ефективно реагувати на складні випадки, з якими не завжди справляються традиційні методи лікування.

‍

Виклики, труднощі та розвиток: від документів до фур із гуманітаркою

З кожним днем роботи ставало більше. «Я могла відкрити ноутбук вранці й закрити його далеко після півночі. Вручну заносила кожну поставку в Google-таблицю — лікарня, дата, фото, документи. Це був єдиний спосіб підтримувати прозорість і контроль», — розповідає Валерія.

Виникли труднощі зі складом у Львові. У хаосі було очевидно: потрібне чітке маркування. «Я одразу зрозуміла, що треба маркувати власний вантаж, зробити ZDOROVI впізнаваною зоною медичної допомоги, адже ми відповідали за надані ресурси вже перед міжнародними партнерами», — згадує Наталія Тулінова. Так почав формуватися бренд ZDOROVI як надійного провайдера гуманітарної логістики.

Згодом стало зрозуміло, що Львів перевантажений, обстріли тривали, затори ускладнювали роботу. Так з'явився склад в Івано-Франківську — велике, нове приміщення, яке тимчасово не використовувалося за призначенням. Також ZDOROVI на самому початку мали склад у Києві на базі Інституту Стражеска. «Якимось неймовірним чином нам віддали окремий корпус, який тоді не використовувався», — розповідає Наталія.

Велику роль у розвитку проєкту відіграли соцмережі: «Багато чого відбувалося через постинг. Я щодня писала шість постів: що маємо, що шукаємо, як можна допомогти», — розповідає Наталія Тулінова.

Проте головною рушійною силою стали люди. Дмитро Пиц, який із початку повномасштабного вторгнення працював волонтером, спочатку допомагав на складі в Івано-Франківську, де тоді базувалися ZDOROVI. Колеги згадують його неабияку відповідальність і досвід роботи у складській та логістичній діяльності. Після того як відповідальні керівники великого складу, Юлія Шатило та Володимир Квашук, що посилювали роботу команди своєю медичною експертизою, змушені були повернутися на свої робочі місця, Дмитро взяв на себе управління. «Він мав внутрішню дисципліну, яка була бездоганною», — зазначають колеги. Колишній поліцейський, він чудово розумів, як працювати не лише з процесами, а й з людьми.

Але логістика без медичної експертизи була неповною. Тому до команди приєднався Олексій Міронов — лікар трьох спеціальностей, який через війну втратив свій медичний центр у Херсоні. Його дружина, Єлизавета Непийпиво, нинішня менеджерка із закупівель, після повернення з Франції також долучилася до команди.

Для їхньої сім'ї повномасштабна війна почалася в Херсоні. «Прокинулися о 6 ранку від повідомлення однокласника з Америки: "У вас все гаразд?". І я зрозуміла — щось не так».

Херсон опинився в окупації. Два місяці — під контролем росіян, блокпости, страх, що в будь-який момент виб'ють двері. «Танки стояли просто під будинком. Ми з чоловіком і двома маленькими дітьми ховалися в підвалі. Але я все одно виходила на роботу в лікарню — треба було працювати».

Через два місяці вдалося виїхати. «60 км до наших військових ми долали 10 годин. 48 російських блокпостів. На останньому сказали: "Міст підірваний, проїзду немає". Вони просто чекали, поки їх закриють наші. Коли дорогу відкрили, ми вирушили вперед. Сіра зона, свист артилерії. На першому українському блокпості військові почали перевіряти документи, і раптом пролунав свист. Вони миттєво розбіглися по окопах і крикнули: "Дуже швидко їдьте!"». Ми виїжджали восьмимісною машиною: я, чоловік, двоє дітей, свекруха й ще одна родина з дитиною. Авто ламалося, військові допомагали, але ми якось дісталися».

Долучившись до роботи на складі, Єлизавета згадує: «Перші місяці — це був хаос. У нас не було чіткої системи, помилки траплялися постійно, але ми вчилися і будували процеси з нуля: працювали з постачальниками, складали звітність для передачі донорам, розбиралися в юридичних тонкощах митного обліку. Поступово складська логістика покращилася, а всі процеси стали контрольованими. Велику допомогу також принесла якісна ERP-система, яка почала працювати вже з липня 2022 року».

Саме медична експертиза Єлизавети допомагала не лише в організації закупівель, а й у аналізі потреб лікарень і пропозицій донорів. Це дозволяло уникати непотрібних або невідповідних поставок, контролювати терміни придатності та умови зберігання медичних препаратів, що стало важливою частиною процесу і допомогло вибудувати ефективну систему забезпечення лікарень.

Дмитро і професійна команда якісно керували вантажами, тобто займалися операційною діяльністю складу: «Ми по накладних знали, скільки чого прийде, куди це відправити, як розподілити, бо з цим окремо працювала команда координаторів, які щоденно взаємодіяли з закладами й координували потреби лікарень, у тому числі через наданий Міністерством доступ до Меддати. ZDOROVI розробили алгоритм, який дозволяв швидко й ефективно відправляти вантажі».

З часом склад в Івано-Франківську перетворився на справжній великий гуманітарний хаб. Стало зрозуміло, що потрібна система обліку. Спочатку всі дані вели в Excel, але цього вже не вистачало. Кількість допомоги зростала: якщо спочатку працювали із Сумами, Черніговом, Харковом, Миколаєвом, Запоріжжям та Одесою, то згодом почали допомагати всім іншим постраждалим регіонам. За перші два-три місяці роботи ми вже координували близько 25 міжнародних організацій-постачальників, а 155 лікарень отримували нашу допомогу», — зазначає Наталія.

«Стало очевидно — потрібна система обліку. Я зробила пост у соцмережах: нам терміново потрібна система ERP. І вона має бути фактично безкоштовною, бо коштів не було. Так з’явився контакт із IT-компанією, яка працює для великих міністерств, розробляючи симуляційні програми. Вони відповіли: "Це коштуватиме 35 тисяч доларів". Я сказала: "Ні". Вони дізналися, що на нашому рахунку 11 тисяч гривень. — "Це несерйозно", — сказали вони. — "Ні, це якраз дуже серйозно", — відповіла я. Поки ви перевозите своїх працівників у Барселону, аби вони могли працювати далі, інші хлопці того ж віку й освіти йдуть і захищають Україну. Це частина вашої корпоративної відповідальності. І я рішення "ні" не приймаю". Вони відповіли: "Добре, ми до вас повернемося"».

Пізніше розробники повернулися з відповіддю – вони використали готові модулі з інших проєктів і адаптували їх під наші потреби. Так з’явилася система ERP.

Запити на допомогу надходили щогодини, а міжнародні партнери були готові підтримати, але вимагали офіційного підтвердження. ZDOROVI звертались  до Міністерства охорони здоров’я й отримували  необхідний лист уже за годину. Так само працювала комунікація з областями- миттево . Організація швидко масштабувалася.

Оперативність стала ключовою стратегією. «Миттєве реагування — це найважливіше в медицині, навіть важливіше за гроші», — каже Наталія. ZDOROVI не вагалися, коли міжнародні партнери запитували: «Ви зможете сьогодні о 9 вечора?» — «Так, зможу». Адже якщо допомога не буде отримана вчасно, це завадить порятунку сотень людей.

Команда побудувала систему, що унеможливлювала корупцію. «Не я особисто вирішувала, кому надавати допомогу. Кожен, хто приймав запити, мав свої регіони й узгоджував розподіл ресурсів залежно від потреб консиліумом», — пояснює Наталія. Це гарантувало, що кожен апарат УЗД і кожен препарат потрапить саме туди, де він життєво необхідний.

Згодом стало зрозуміло: гуманітарна допомога — це лише початок. ZDOROVI почали розвивати проєктну діяльність, відроджуючи й освітній напрям, проте з іншим фокусом.

Ірина Пашкевич зазначає: «Ми перезапустили навчання, але тепер з акцентом на людяність у медицині. Наші лікарі працюють із військовими, які пройшли війну. Їм потрібен не просто сервіс, а розуміння, підтримка, інший рівень комунікації».

Тетяна Кузьменко додає: «Війна нас змінила. Ми стали більш сфокусованими, зібраними, принциповими». Якщо раніше навчальні заходи для медиків зосереджувалися на сервісній складовій та корпоративній етиці, то тепер пріоритети змінилися докорінно. «Сервісна складова зараз не є настільки актуальною, а корпоративна етика… війна й без неї згуртувала медиків», — пояснює вона.

Одним із перших великих проєктів став «Лікар Ветеран» — тренінгове навчання для медиків, які працюють із військовими. «Ми розуміли, що лікарям бракує знань про те, як правильно спілкуватися з ветеранами та військовими пацієнтами», — пояснює Ірина. Для розробки цього тренінгу Тетяна та Ірина зустрічалися з колишніми військовослужбовцями. Уже після першої зустрічі з ветеранами команда усвідомила, наскільки важливим є цей напрямок.

Змінився і сам підхід до навчання. «Ми почали говорити не просто про сервіс, а про людяність. Кожен лікар має розуміти, що пацієнт у стані війни — це особливий пацієнт зі своїм емоційним болем», — підсумовує Ірина.

‍

Що мотивувало команду продовжувати?

Коли темп роботи був найвищим, мотивація залишалася головним рушієм. «Я бачила сльози, відчувала біль і розуміла: якщо можу допомогти – мушу це робити», — згадує Валерія. Вона додає: «Допомагаючи іншим, я рятувала й себе».

Ірина відверто каже, що робота у ZDOROVI після повномасштабного вторгнення змінила її до глибини душі: «Я стала сміливішою. Ми їздили в Херсон, Суми, Миколаїв — у місця, де небезпека була зовсім поряд. Разом із командою ми проводили моніторинг лікарень, перевіряли, чи вистачає обладнання, ліків, як працює медична система в умовах війни. Але коли бачиш людей, які тримаються попри все, розумієш: ти просто не маєш права зупинятися».

Єлизавета Непийпиво додає: «Якщо не зробимо це ми, зробить хтось інший. І не факт, що чесно».«Ми зрозуміли, що зупинка — не варіант. Ми не знаємо, що буде завтра, але точно знаємо: сьогодні ми потрібні», — підсумовує Наталія Тулінова.

Попри втому, страх, ризики — вони продовжують. Бо знають: їхня робота змінює реальність.«Я навіть чути не хочу про втому», — каже Тетяна. — «Якщо я уявлю, через що проходять наші захисники, хіба можу скаржитися? Ні».

Ця робота — не просто обов’язок. Це точка опори, що не дає впасти у безнадію, що змушує рухатися вперед. Вона підтримує не лише тих, хто отримує допомогу, а й тих, хто її надає. Кожен у команді повторює: «Я робитиму це стільки, скільки буде потрібно». Кожен день — це боротьба, що відволікає від тривожних новин і дає розуміння: маленькими кроками вони змінюють світ. Вони не озираються назад і не шукають виправдань. Вони просто діють.

‍

Досягнення і майбутнє

За три роки після реорганізації ZDOROVI зросли в масштабах, розширили напрями роботи та стали частиною міжнародних гуманітарних і благодійних програм. З перших днів повномасштабного вторгнення команда миттєво адаптувалася, і вже за кілька місяців тисячі одиниць медикаментів та обладнання надійшли до українських лікарень. Це стало можливим завдяки злагодженій роботі кожного в команді.

«Ми працювали, як єдиний механізм – кожен знав свою роль і виконував її з абсолютною віддачею», – розповідає Наталія. – «Олена вибудувала ефективну систему логістики та документообігу. Лєра тримала руку на пульсі комунікацій, аналізувала дані, готувала звіти та дайджести, щоб команда усвідомлювала масштаби роботи. Дмитро, Віталій, Таня та Іра безпосередньо працювали з лікарнями, координуючи постачання та підтримку. А я знала, що моя сила – у перемовинах. Я вміла знайти потрібні слова, щоб люди відчули свою важливість, захотіли долучитися, допомогти, пишатися своєю підтримкою».‍

Під час підготовки цієї статті я спілкувалася з кожним та кожною із них. Слухала їхні історії, переживала разом із ними їхній біль, радість і гордість. Вони розповідали про довгі ночі без сну, про важкі рішення, які доводилося приймати в умовах хаосу, про миті, коли від їхньої роботи залежали життя. І всі, як один, говорили: «Я пишаюся своєю командою».

«Найбільше пишаюся нашими цифрами, адже ми не помічаємо, поки працюємо, який величезний вплив ми маємо. Але варто озирнутися – і масштаби вражають. Ми вже забезпечили 899 лікарень по всій країні необхідним обладнанням та ліками. Ми опрацювали понад 2700 запитів від медзакладів, кожен із яких означав допомогу лікарям і пацієнтам у критичний момент. Ми доставили 1324 тонни гуманітарної допомоги – це не просто цифра, а життя, які ми рятуємо. Це лікарі, які мають інструменти, щоб працювати, це пацієнти, які отримують шанс на одужання. І нас визнають – ми отримали нагороди, партнерства, відзнаки, але найцінніше для нас – це довіра, яку ми заслужили. Це справжній доказ того, що наша робота має значення», – зазначає Віталій Пригорницький.

Але коли я питала, чим вони пишаються в собі особисто, їхні відповіді були дуже різними. Хтось говорив про свою стійкість, мужність, здатність приймати тверді рішення. Хтось про балансування між роботою та сім’єю. Хтось про свій розвиток. Всі різні, але водночас такі схожі. Їх об’єднала одна місія. Як і мільйони українців, які згуртувалися заради єдиної мети – незалежної, суверенної, цілісної України.Ця єдність відчувається в кожному слові, у кожному погляді. Я бачу її щодня з моменту, коли вперше прийшла до ZDOROVI. Вона тримає нас на плаву, вона рухає нас уперед. Вона – наша сила.

Сьогодні ZDOROVI – це більше, ніж просто благодійний фонд. Ми не лише постачаємо медикаменти та обладнання – ми змінюємо систему. Ми стали голосом медичних потреб України, доказом того, що громадянське суспільство здатне творити реальні зміни.

Попереду ще багато викликів, але ми не зупиняємося. Для нас це не просто робота – це наше життя і наша місія. Ми знаємо, що будемо рухатися вперед, бо за кожною нашою дією стоять тисячі врятованих життів.
‍

‍
«ZDOROVI – це про відповідальність. Коли ти береш на себе місію, ти маєш бути готовим відповідати за кожен крок. Ми не маємо права на помилку, бо від нас залежить надто багато життів. Але ми маємо право на гордість – за кожне прийняте рішення, за кожен вчасно доставлений препарат, за кожну людину, якій ми змогли допомогти. І ця гордість – це не про нас, це про всіх, хто разом із нами змінює цю країну», – підсумовує Наталія Тулінова.